Главная » 2009»Апрель»17 » Міліція УРСР у складі відновленого НКВС у передвоєнний період
Міліція УРСР у складі відновленого НКВС у передвоєнний період
13:12
У ході проведення у Радянському Союзі централізації адміністративно-командної системи управління країною згідно з постановою Центрального Виконавчого Комітету СРСР від 10 липня 1934 р. було утворено загальносоюзний Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС), до складу якого включено Об’єднане державне політичне управління (ОДПУ).
На НКВС СРСР покладалися завдання із забезпечення революційного порядку та державної безпеки, охорони суспільної (соціалістичної) власності, запису актів громадянського стану та прикордонної охорони. До його складу увійшли такі управління: Головне управління державної безпеки; Головне управління робітничо-селянської міліції; Головне управління прикордонної та внутрішньої охорони; Головне управління пожежної охорони; Головне управління виправно-трудових таборів і трудових поселень; Відділ актів громадянського стану; Адміністративно-господарське управління.
Згаданий документ передбачав ліквідацію судової колегії ОДПУ і створення при НКВС СРСР Особливої наради, якій на основі положення про неї надавалося право застосовувати в адміністративному порядку висилку, заслання, ув’язнення до виправно-трудових таборів на строк до п’яти років і вислання за межі країни. Постановою передбачалось у найкоротший строк створити у союзних республіках місцеві НКВС, які мали діяти на основі положення про загальносоюзний Наркомат внутрішніх справ.
В Україні НКВС було відновлено згідно з постановою Центрального Виконавчого Комітету УСРР «Про створення Народного комісаріату внутрішніх справ УСРР» від 11 липня 1934 р. До його складу ввійшли: Управління державної безпеки; Управління робітничо-селянської міліції; Управління прикордонної та внутрішньої охорони; Управління пожежної охорони; Відділ актів громадянського стану; Адміністративно-господарське управління. В областях організовувалися управління НКВС УСРР.
Народними комісарами внутрішніх справ України у період 1934–1941 рр. призначались: В.А. Балицький (з липня 1934 р. по травень 1937 р.); В.Т. Іванов (в.о. наркома з травня по червень 1937 р.); І.М. Леплєвський (з червня 1937 р. по січень 1938 р.); О.І. Успенський (з січня по листопад 1938 р.); А.З. Кобулов (в.о. наркома з грудня 1938 р. по вересень 1939 р.); І.О. Серов (з вересня 1939 р. по лютий 1941 р.); В.Т. Сергієнко (з березня 1941 р. по липень 1943 р.).
Після переведення столиці України з Харкова до Києва перед Наркоматом внутрішніх справ постало завдання забезпечити на належному рівні роботу столичної міліції. За результатами оцінки її роботи нарком внутрішніх справ УСРР видав наказ № 78 від 9 серпня 1934 р. «Про удосконалення роботи київської столичної міліції», який вимагав підвищення рівня роботи міліції, зміцнення дисципліни, застосування дисциплінарних заходів, аж до зняття з посади та віддання до суду щодо тих працівників, які не виконують покладених на них обов’язків. У наказі підкреслювалося, що керівники управління НКВС по Київській області повинні повсякденно займатися справами міліції як складової частини НКВС нарівні з роботою по Управлінню державної безпеки. Нагляд за роботою столичної міліції покладався на начальника Управління міліції НКВС М. Бачинського.
Одним із завдань, що стояли перед Наркоматом внутрішніх справ України, було створення нормальних матеріально-побутових умов для працівників міліції. Так, 29 квітня 1935 р. було видано наказ НКВС УСРР № 390 «Про поліпшення матеріально-побутових умов працівників Робітничо-селянської міліції». Згідно з цим документом в окремих містах збільшувалась заробітна плата основних категорій працівників: міліціонерів — у розмірі від 12 до 30%, тобто на 20–30–50 крб., дільничних інспекторів — на 14%, або на 45 крб. Підвищена заробітна плата мала сплачуватись, починаючи з 1 січня 1935 року.
На виконання урядових рішень про підвищення заробітної плати працівникам міліції нарком доручив начальнику Управління міліції Бачинському та начальнику фінансового відділу Наркомату Словинському не пізніше 10 травня забезпечити перерахування і видати особовому складу різницю у грошовому утриманні, починаючи з 1 січня, а оскільки у сільській місцевості зарплата працівникам міліції не підвищувалася, то компенсувати це шляхом забезпечення дільничних інспекторів міліції садибами. Передбачалися також видача одноразової допомоги найбільш нужденним багатосімейним правоохоронцям, розширення діяльності санаторіїв та дитячих закладів для дітей працівників міліції, інші заходи щодо їхнього поліпшення матеріально-побутового становища. При цьому в наказі підкреслювалося, що весь особовий склад міліції має враховувати, що всі ці заходи «мають поєднуватися з обов’язковим зростанням якості служби, партійно-політичного виховання і навчання з оволодіння технікою міліцейської роботи».
Відбувався подальший організаційний розвиток української міліції, вдосконалювалась її структура, форми і методи діяльності. З метою зміцнення порядку на залізниці були створені відділи, відділення та оперативні пункти міліції.
Відповідно до постанови ЦВК та РНК СРСР, прийнятої у квітні 1936 року, для міліції встановлювалися такі спеціальні звання: для начальницького складу — сержант; молодший лейтенант; лейтенант; старший лейтенант; капітан; майор; старший майор; інспектор; директор; головний директор міліції. Для рядового і молодшого начальницького складу — міліціонер, старший міліціонер, відокремлений командир, помічник командира взводу (старшина). Із введенням спеціальних звань у міліції поліпшилась дисципліна серед особового складу, підвищився авторитет працівників відомства серед населення.
З метою поліпшення організації служби Наркомат внутрішніх справ організував вивчення практики поділу територій обслуговування на дільниці і навантаження на дільничних інспекторів міліції, за результатами якого видав наказ № 570 від 15 травня 1935 р. «Про перегляд інспекторських дільниць робітничо-селянської міліції і закріплення дільничних інспекторів». Наказ вимагав перерозподілити території дільниць виходячи з оперативної доцільності і рівномірності навантаження на дільничних з урахуванням висновків відділів кримінального розшуку, паспортної, політичної та зовнішньої служби. Категорично заборонялось перекидати дільничних інспекторів з однієї дільниці на іншу без попередньої особистої санкції начальника обласного управління РСМ.
На поліпшення організації дізнання в органах міліції був спрямований наказ № 669 від 21 серпня 1935 р. «Про керівництво дізнаннями в органах робітничо-селянської міліції НКВС УСРР», яким вимагалось упорядкувати направлення справ за підсудністю і приписувалось в усіх випадках направлення таких справ суворо дотримуватися вимог Кримінально-процесуального кодексу УСРР. Начальникам органів НКВС пропонувалось організувати семінари для всіх працівників, які ведуть дізнання і слідство, з наступним прийняттям заліків.
У зв’язку з передачею відповідно до постанови РНК СРСР від 3 березня 1936 р. до відання міліції Державної автомобільної інспекції, яка до того була у підпорядкуванні Центрального управління доріг і транспорту СРСР, Наркомат внутрішніх справ здійснив перевірку переданих йому апаратів ДАІ республіки, забезпечив збереження старих кадрів інженерів і техніків цих апаратів та їх укомплектування перевіреними людьми і кваліфікованими спеціалістами, організував вивчення з особовим складом ДАІ Положення про Державну автомобільну інспекцію ГУ РСМ Народного комісаріату внутрішніх справ Союзу РСР, затвердженого постановою РНК СРСР від 3 липня 1936 р., з наступною перевіркою виконання вимог цього Положення.
Велику організаційну роботу провів Наркомат внутрішніх справ УРСР щодо реалізації в службовій діяльності міліції республіки Положення про проходження служби начальницьким складом РСМ Народного комісаріату внутрішніх справ СРСР, затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від 3 липня 1936 року.
Документом закріплювалися встановлені спеціальні звання начальницького складу міліції, порядок їх присвоєння, порядок призначення на посади, права та обов’язки начальницького складу, порядок звільнення начальницького складу з лав РСМ. До кінця року працівники Наркомату здійснили виїзди на місця з метою доведення вимог зазначеного акта до відома особового складу міліції, а протягом 1937 р. ними вже були проведені перевірки виконання норм Положення.
У зв’язку з утворенням відповідно до наказу НКВС СРСР від 16 березня 1937 р. служби боротьби з розкраданнями соціалістичної власності і спекуляцією (ОБХСС — рос.) Наркомат внутрішніх справ УРСР забезпечив комплектування відповідних підрозділів в апаратах міліції республіки, перевівши до них, як правило, працівників кримінального розшуку, які займалися боротьбою з розкраданнями і спекуляцією, та працівників економічних апаратів ДПУ НКВС. Наркомат виконав значний обсяг роботи по організації діяльності нової служби відповідно до Положення про неї, затвердженого наказом НКВС СРСР № 140 від 16 березня 1937 року.
Основні зусилля новостворених підрозділів міліції були спрямовані на забезпечення належного збереження державного майна, боротьбу з хабарництвом, спекуляцією. Значну роль у запобіганні розкраданням і боротьбі з ними відіграв наказ НКВС СРСР від 26 травня 1940 р., який оголосив інструкцію з нагляду за використанням у торгівлі правильних (зі встановленим клеймом) ваг, гир, літрів і метрів. Це дало можливість органам міліції спільно з органами прокуратури та державною торговою інспекцією при Наркоматі торгівлі повести рішучу боротьбу з порушеннями правил торгівлі.
Відповідальним завданням, що, як і в попередні періоди, стояло перед НКВС, була боротьба зі злочинністю та бездоглядністю неповнолітніх. Наркомат забезпечив проведення в життя вимог Інструкції «Про порядок затримання і подальшого направлення бездоглядних і безнаглядних дітей», об’явленої наказом НКВС СРСР № 071 від 7 червня 1935 р., та організував діяльність приймальників-розподільників для дітей у відповідності до Положення про них, об’явленим вказівкою НКВС СРСР № 121 від 7 липня 1935 року.
Для вдосконалення паспортної системи було розроблено нове Положення про паспорти, затверджене урядом 10 вересня 1940 р. Зазначеним документом встановлювалась адміністративна і кримінальна відповідальність за порушення паспортного режиму, посилювалась відповідальність за прийняття на роботу без паспортів та проживання без паспортів і прописки. Тоді ж органи міліції розпочали видачу паспортів згідно з новим Положенням. Водночас була проведена робота з паспортизації західних областей УРСР. У її процесі працівники міліції виявили велику кількість осіб, які не мали права мешкати в режимних місцевостях УРСР.
Для кращої роботи охоронами громадського порядку було вжито заходів щодо поліпшення зовнішньої постової служби. Зокрема, в липні 1940 р. видано Статут постової служби, яким конкретно визначалося коло обов’язків постового міліціонера, переглянуто норми розрахунку й перекриваності постів, установлено суворий контроль за використанням постових міліціонерів.
Значну увагу НКВС продовжував приділяти підготовці кадрів, зокрема керівних, для міліції УСРР. Так, провідний у цьому питанні навчальний заклад НКВС з 1936 р. отримав нову назву «Школа старшого начальницького складу робітничо-селянської міліції імені В.А. Балицького». З нагоди її 15-річчя у Києві відбувся парад особового складу школи на площі Героїв Перекопу (нині — Софіївська площа).
У 1937 р. наказом НКВС СРСР ім’я В.А. Балицького з назви школи було знято, а навчальний заклад одержав назву «Київська школа удосконалення начальницького складу робітничо-селянської міліції». У такому статусі вона проіснувала до початку Великої Вітчизняної війни.
Слід зазначити, що у 30-х роках у складі НКВС, поряд з органами внутрішніх справ, продовжували свою діяльність органи державної безпеки. Вони стали знаряддям, з допомогою якого Сталін намагався зміцнити свою особисту владу. В цей час ДПУ ще в більших масштабах виконувало репресивні функції. Воно не тільки виявляло і карало відкритих ворогів тогочасного ладу, але й застосовувало репресії до законослухняних громадян за найменшою підозрою у «неблагонадійності» або за наклепницькими доносами, а також до членів сімей репресованих. Показовим щодо цього є оперативний наказ наркома внутрішніх справ № 00486 від 15 серпня 1937 р. щодо репресування сімей осіб, засуджених після 1 серпня 1936 р., в якому докладно викладено порядок підготовки операції (арешту), проведення арештів і обшуків, оформлення справ, розгляду справ і застосування мір покарання, виконання вироків, розміщення дітей засуджених тощо. Справи щодо репресованих розглядались Особливою нарадою, створеною свого часу при ДПУ НКВС, яка згодом перетворилась у каральний орган із застосування позасудових репресій.
Таким чином, у НКВС були зосереджені всі силові структури, крім Збройних сил, і він перетворився на наймогутніше відомство, посівши особливе місце в системі державного механізму.
Масові чистки, які охопили у цей період СРСР, торкнулись і тих, хто їх провадив. Так, у 30-ті роки було репресовано понад 20 тисяч працівників. В Україні того часу розстріляно понад 1200 керівних працівників НКВС та ДПУ. Були піддані репресіям колишні наркоми внутрішніх справ УСРР (УРСР), зокрема: Ю.М. Коцюбинський (засуджений колегією Верховного Суду СРСР до розстрілу за створення і керівництво так званою контрреволюційною троцькістською організацією в Україні, реабілітований у 1955 р.); В.К. Аверін (засуджений до 8 років виправно-трудових таборів); Х.Г. Раковський (заарештований у так званій справі «антирадянського право-троцькістського блоку», розстріляний у 1941 р., реабілітований — 1988 р.); В.М. Манцев (заарештований за звинуваченням у контрреволюційній діяльності, у 1938 р. засуджений до вищої міри покарання, реабілітований); І.Г. Ніколаєнко (у 1935 р. заарештований у так званій справі «Московської контрреволюційної організації» — групи «Робітничої опозиції», розстріляний у 1937 р., реабілітований у 1965 р.); В.А. Балицький та В.Т. Іванов (заарештовані у липні 1937 р. і того самого року розстріляні, Іванов — реабілітований); І.М. Леплєвський (у квітні 1938 р. заарештований і розстріляний); О.І. Успенський (заарештований у 1939 р., розстріляний у Москві в 1940 р.).
Проте не можна не відзначити і того факту, що органи НКВС України, зокрема міліції, у передвоєнний період викрили і знешкодили велику кількість справжніх ворогів держави — агентів і резидентів фашистської розвідки, що заснувались у багатьох українських містах і особливо у місцевостях, прилеглих до західного кордону республіки.
На початку 1941-го структура НКВС СРСР зазнала суттєвих змін. Так, згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 3 лютого 1941 р. «Про поділ Народного комісаріату внутрішніх справ СРСР», НКВС було поділено на два наркомати: НКВС СРСР та НКДБ СРСР.
Так само було зроблено і в Україні. Згідно з Указом Верховної Ради УРСР від 12 березня 1941р., на підставі загальносоюзного законодавства, Народний комісаріат внутрішніх справ УРСР також було поділено на два наркомати — внутрішніх справ (НКВС УРСР) і державної безпеки (НКДБ УРСР).
Подальший організаційний розвиток НКВС УРСР та його складових частин, зокрема української міліції, удосконалення структури, форм і методів її діяльності був припинений з початком Великої Вітчизняної війни. Надалі заходи щодо вдосконалення оперативної роботи в органах міліції від середини 1941 р. були спрямовані на виконання невідкладних завдань, пов’язаних з перебудовою всієї роботи на воєнний лад.
