Главная » 2009 » Апрель » 17 » Організація та діяльність міліції УРСР із 1946 до 1953 року як складової частини НКВС (МВС) та МДБ
Організація та діяльність міліції УРСР із 1946 до 1953 року як складової частини НКВС (МВС) та МДБ
13:15
Початок означеного періоду діяльності НКВС УРСР ознаменувався його перейменуванням у Міністерство внутрішніх справ та характеризувався значною зміною функціональних завдань, пов’язаною з передачею органів міліції в 1949 році в підпорядкування Міністерства державної безпеки.
15 березня 1946 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон, згідно з яким Ради Народних Комісарів союзних республік були перетворені в Ради Міністрів, а Народні Комісаріати — у міністерства.
Таким чином, РНК УРСР була перетворена на РМ УРСР, а НКВС УРСР отримав нову назву — Міністерство внутрішніх справ УРСР.
Офіційно перейменування НКВС на МВС в Україні було закріплено Указом Президії Верховної Ради УРСР від 25 березня 1946 р. Відповідно, посаду Народного комісара внутрішніх справ УРСР було перейменовано на міністра внутрішніх справ УРСР. Зазначимо, що до 16 січня 1946 р. НКВС УРСР очолював В. С. Рясной, а після його призначення заступником міністра внутрішніх справ СРСР НКВС— МВС УРСР у період з 16 січня 1946 р. по березень 1953 року головою був Т. А. Строкач.
Керівництво республіканськими міністерствами внутрішніх справ, зокрема й МВС УРСР, здійснювало МВС СРСР — центральний орган державного управління в галузі внутрішніх справ союзно-республіканського значення. Його особовий склад на початок 1946 року налічував 846 022 працівники. У центральному апараті працювали 8577 осіб. Чисельність же військ МВС, значна частина яких перебувала на той час на території України, становила 655 370 осіб.
У 1946 організаційні форми побудови міліції були практично незмінні порівняно з довоєнним періодом. Як у складі Головного управління міліції МВС СРСР, так і в складі управлінь міліції союзних республік, зокрема МВС УРСР, діяли такі відділи: політичний, кримінального розшуку, боротьби з розкраданням соціалістичної власності та спекуляцією, оперативний, служби й бойової підготовки, державної автомобільної інспекції, паспортний та секретаріат. Згодом, а саме в лютому 1947 року, у складі ГУМ МВС СРСР було створено відділ кадрів, а в УМ союзних республік — відділення кадрів. У лютому 1948 року в складі ГУМ МВС СРСР і союзних республік були виділені слідчі відділи та відділення.
У післявоєнний період, поряд з вирішенням першочергових народногосподарських проблем з відбудови зруйнованого війною господарства, перед державою постало завдання зміцнення правопорядку в країні, посилення боротьби зі злочинністю, охорони власності, захисту прав і законних інтересів громадян. Головною метою правоохоронних органів на той час була й ліквідація наслідків війни у сфері охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю.
Основними завданнями міліції УРСР у перші повоєнні роки були: боротьба з кримінальною злочинністю; охорона громадського порядку; організація паспортної системи; протидія поширеній у країні дитячій безпритульності та бездоглядності тощо.
Починаючи з жовтня 1946 р. кримінальна злочинність почала зростати майже за всіма її видами (бандитизм, убивства, грабежі) й у перші місяці 1947 р. досягла найбільших за повоєнні роки розмірів. Така ситуація, перш за все, пояснювалась тим, що багато працівників керівного складу міліції України, не врахувавши в своїй роботі особливостей оперативної обстановки, що склалася після війни, своєчасно не мобілізували органи міліції на проведення необхідних профілактичних заходів. Крім цього, після війни особовий склад у більшості органів міліції був недоукомплектований майже на 50 відсотків.
Виконуючи рішення державних і партійних органів, працівники міліції були зобов’язані проводити активну роботу й з укомплектування штатів органів міліції західних областей України, де відсоток нестачі кадрів був найбільш значним. Зокрема, згідно з вказівками міністерства внутрішніх справ були достроково укомплектовані та забезпечені оперативними кадрами Волинська, Львівська, Тернопільська та Чернігівська області України. А 2 лютого 1949 р. Політбюро ЦК КП(б)У прийняло Постанову «Про введення дільничних уповноважених міліції в кожній сільраді західних та Закарпатської областей».
Перед МВС УРСР постало завдання переглянути наявні кадри з тим, щоб працівники, які не задовільняли вимоги, були замінені, й таким чином забезпечити кількісно та поліпшити якісний склад органів міліції. У ті роки це можна було здійснити тільки за рахунок демобілізованих, колишніх партизанів, а також робітників та колгоспників, які виявляли бажання працювати в міліції. Поступово налагоджувалась кадрова робота, хоча ще відчутними були такі проблеми, як нестача кваліфікованих кадрів та складність їх добору.
Так, якщо станом на 1 січня 1946 р. забезпечення працівниками штатів НКВС УРСР становило 79,3% (згідно зі штатом — 96 741 посада, у наявності — 76 718 осіб), то на 1 січня 1947 р. воно зросло до 87,2% (згідно зі штатом — 93 233 посад, у наявності — 81 406 осіб). Укомплектованість центрального апарату МВС у цей час становила 77,4% (згідно зі штатом — 2234 посади, у наявності — 1731 особа).
Кадрове поповнення штатів міліції УРСР у 1947 р. досягла 92,4%. Велика кількість працівників (понад 81%), прийшли в міліцію під час війни та після її закінчення. Отже, кадрів зі значним досвідом роботи вкрай не вистачало. Зазначимо, що в переважній більшості міліціонери, особливо рядовий склад, у перші повоєнні роки мали низький загальноосвітній рівень, недостатню спеціальну підготовку та кваліфікацію. Так, вищу освіту отримали лише 2177 осіб, а середню та неповну середню — 30 912.
Враховуючи це, МВС України організувало в усіх обласних управліннях внутрішніх справ спеціальні вечірні середні школи для навчання працівників міліції. При більшості шкіл були створені стаціонарні навчальні пункти. Офіцерський склад підвищував свою оперативну майстерність у спеціальних школах і на курсах міліції, що були відкриті у Львові, Чернівцях, Харкові й Одесі. Проведені заходи значно зміцнили кадри міліції. Достатньо зазначити, що вже в 1948 році ОВС разом з органами суду та прокуратури з допомогою громадськості домоглися в цілому по Україні зниження кримінальної злочинності на 50% порівняно з 1947 роком, зокрема суттєво зменшилася кількість особливо небезпечних злочинів, таких як бандитизм, убивства, грабежі.
Проводило МВС й організаційні заходи з дотримання законності в роботі органів внутрішніх справ. Зважаючи на вкрай напружену обстановку, що склалася в західних областях України, де проти органів радянської влади продовжували вести збройну боротьбу відділи УПА, саме в цих областях спостерігалося найбільше порушень законності з боку працівників ОВС. Так, за перші п’ять місяців 1946 року за порушення законності було засуджено 120 осіб з числа працівників органів НКВС (МВС) УРСР та 276 понесли дисциплінарне стягнення. Взагалі ж у 1946 р. у восьми західних областях УРСР за порушення законності було притягнено до кримінальної відповідальності 115 співробітників, а до дисциплінарної — 339. У довідці «Про роботу особливих інспекцій УМВС західних областей за 1946 рік» від 20 січня 1947 р. зазначалося: «Характерно відзначити, що за останній час таких грубих порушень, як, наприклад, підпали домів та інших будівель, розстріли цілих сімей, грабежі, ми маємо одиниці. Це пояснюється тим, що багатьох співробітників, які допускали порушення законності, засуджено, звільнено з органів чи покарано в дисциплінарному порядку».
26 травня 1947 р. було видано Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про скасування смертної кари» (смертну кару замінювали ув’язненням до виправно-трудових таборів строком на 25 років).
У грудні 1947 р. в країні була скасована карткова система, знижені ціни на товари широкого вжитку, проведена грошова реформа. В усі області України для організації охорони пунктів з обміну грошей були відряджені керівні працівники центрального апарату МВС УРСР і міліції, а в міста, райони та села — працівники обласних апаратів. Тоді в зв’язку з проведенням грошової реформи та скасуванням карткової системи одним з головних завдань органів міліції стала боротьба з розкраданнями державної власності та спекуляцією. Основний тягар цієї боротьби лягав на відділи БРСВ. Працюючи в тісному контакті з усіма службами, вони використовували можливості слідства, науково-технічних відділів і паспортних апаратів, Державтоінспекції і зовнішньої служби. На відділи БРСВ насамперед покладалась боротьба з розкраданнями державної та кооперативної власності, проведення профілактичних заходів із запобігання та припинення розкрадань і розтрат товарно-матеріальних цінностей і усунення їхніх причин, боротьба з розкраданням, розбазарюванням і псуванням хлібопродуктів і посівного матеріалу, зі спекуляцією, а також порушеннями правил торгівлі та іншими злочинами. Так, наприклад, працівники відділу БРСВ управління міліції Харківської області розкрили кілька груп спекулянтів, що були в злочинній змові з працівниками комісійних і промтоварних магазинів Харкова. У результаті обшуків у спекулянтів виявлено та вилучено велику кількість шкіряних і хутряних виробів, а до кримінальної відповідальності притягнено 52 особи.
Організаційна роль у боротьбі зі злочинністю, як і в довоєнний період, значною мірою належала відділам карного розшуку. Важливим обов’язком працівників КР була також протидія дитячій безпритульності та бездоглядності.
Органи міліції виконували й обов’язки з організації дорожнього руху. Ця функція була покладена на Державну автомобільну інспекцію та відділи вуличного руху, в тих містах, де вони були створені. Отже, зниження аварійності на транспорті, контроль за його раціональним використанням, нагляд за виконанням Правил дорожнього руху, виховна робота серед пішоходів і водіїв, облік автодорожніх пригод, проведення заходів щодо запобігання аварій та травматизму пішоходів — були їхніми основними завданнями. Слід також зазначити, що тільки в 1949 році працівники Державтоінспекції УРСР провели понад 150 тис. лекцій для семи мільйонів працівників автогосподарств, водіїв і населення. Зокрема, було організовано 2396 радіопередач, у яких працівники міліції розглядали питання щодо запобігання аварійності на транспорті та роз’яснювали Правила дорожнього руху. На шляхах республіки працювали 2529 громадських інспекторів.
З метою залучення населення до активної участі в боротьбі зі злочинністю та порушеннями громадського порядку в 1946 р. при міських, районних відділах, лінійних відділеннях і пунктах міліції залізничного й водного транспорту почали створювати бригади сприяння міліції. Загальне керівництво ними покладалось на органи міліції. Наприкінці 1951 р. чисельність бригад сприяння міліції, які діяли в східних областях УРСР, становила 171 624 особи. Члени бригад разом із працівниками міліції патрулювали на вулицях міст і населених пунктів, чергували в клубах, кінотеатрах, парках тощо. У сільській місцевості члени бригад сприяння міліції охороняли врожай, вели боротьбу із самогоноварінням, пияцтвом, хуліганством.
У західних областях УРСР також діяли добровільні організації — групи охорони громадського порядку. Вони створювались органами МВС згідно з приписами постанови ЦК ВКП(б) від 1 червня 1948 р. Структури на початковому етапі формувалися на базі винищувальних батальйонів, які належали до МДБ, та груп самоохорони. Керівництво цими групами було покладено на дільничних уповноважених міліції. У зв’язку з цим у західних областях України були введені додаткові штати дільничних уповноважених, які станом на 1 червня 1949 р. згідно з даними, наведеними в доповіді міністра внутрішніх справ УРСР Т. А. Строкача від 21 червня того ж року, були укомплектовані на 99,2 відсотка.
Як ми вже зазначали, в період 1949— 1953 рр. МВС України значною мірою змінило свій профіль внаслідок передачі міліції та карного розшуку до складу Міністерства державної безпеки.
Така передача була здійснена відповідно до постанови РМ СРСР від 13 жовтня 1949 р. та на підставі спільного наказу міністра внутрішніх справ СРСР та міністра державної безпеки СРСР «Про передачу з Міністерства внутрішніх справ СРСР в Міністерство державної безпеки СРСР прикордонних військ та міліції» від 17 жовтня того ж року.
Відповідно до документів державних органів радянської влади, це рішення обумовлювалось прагненням поліпшити роботу органів міліції та зміцнити її кадри, хоча, на думку більшості дослідників указаного періоду, не слід відкидати й того, що відразу після закінчення Великої Вітчизняної війни розпочалася нова хвиля репресій, і органи міліції мусили сприяти органам державної безпеки у виконанні непритаманних їм функцій.
Після проведеного в 1949-1950 рр. скасування міських і районних органів МВС, відділів боротьби з бандитизмом та передачі органів міліції в підпорядкування МДБ обсяг роботи обласних управлінь та й самого МВС УРСР значно зменшився. Цілком зрозуміло, що після цього, розглянувши структуру МВС, адміністративний відділ ЦК КПУ вніс пропозицію про скорочення штатів управлінського апарату міністерства на 156 осіб і розатестування значної кількості посад у секретаріаті, фінансовому відділі та господарському управлінні. Крім того, тюремне та господарське управління реорганізовувались у відділи. Створювався єдиний відділ кадрів. Відділи та відділення кадрів, які існували в окремих управліннях і відділах міністерства, ліквідовувалися. В обласних управліннях МВС штати управлінського апарату скорочувались на 639 осіб, а 297 посад підлягали розатестуванню. Таким чином, у цілому по міністерству та в обласних управліннях скорочувалося 796 (20%) штатних посад, а 337 атестованих посад переводились у вільнонаймані посади. Це давало змогу економити за рік понад 10 млн карбованців.
