Вітчизняною та зарубіжною історико-правовою наукою давно визнано, що спеціалізовані правоохоронні структури з’являються лише на певному етапі історії людства, взагалі, й держави та права, зокрема. У цьому плані ступінь їх розвитку є показником досконалості суспільства і держави. Правоохоронна система у Північному Причорномор’ї в сучасному її розумінні з’явилася за доби античності. Навіть сам термін «поліція» походить від давньогрецького «поліс» (античне місто-держава).
У стародавній час система виконавчих органів державної влади північнопричорноморських полісів — Ольвії, Херсонеса, Тіри та ін. — загалом будувалася за афінською моделлю з певними відмінностями, зумовленими місцевими традиціями та зовнішніми впливами. Поліційними повноваженнями наділялося широке коло державних службовців — магістратів. Вони поділялися на кілька категорій.
Чільне місце серед магістратур посідала колегія архонтів. Її наявність засвідчена у більшості грецьких колоній античного періоду, зокрема, й у сусідніх західнопричорноморських полісах. В державах, що розташовувалися на території сучасної України, чисельність колегії коливалася. У Тірі за часів римського панування, наприклад, вона складалася з трьох осіб та першого архонта, що іменувався протом (prwteuwn — «той, що стоїть у першому рядку декрету»), який очолював її; в Ольвії — з чотирьох архонтів та голови колегії.
Саме на архонтів покладалося здійснення контролю за роботою стратегів та інших магістратур у сфері дотримання правопорядку. Архонт-басилевс, окрім того, провадив слідство у справах про вбивства. Ймовірно, що за афінською традицією й у державах Північного Причорномор’я перші архонти мали право призначати собі по два заступники — паредри.
Друга категорія магістратів — власне поліцейські чиновники. До них, насамперед, можна віднести виборних магістратів спеціальної колегії, що складалася з секретаря та кількох членів (по одному з кожної філи), які обиралися жеребкуванням. За аналогією до Афін, правова система яких була близькою до північнопричорноморських держав, можна припустити, що ці магістрати забезпечували головним чином порядок у місцях утримання заарештованих та виконання смертних вироків щодо кримінальних злочинців. Для безпосереднього виконання цих функцій їм підпорядковувалися варта та кати. До компетенції членів колегії також належала конфіскація майна за рішенням суду (але не його продаж).
У важкі для держави часи громадяни деяких полісів Північного Причорномор’я обирали колегію есимнетів (від aisa — доля, приречення і mimnhskein — пам’ятати) — «блюстителів права» на чолі з проесимнетом. Вона являла собою виборну колегію магістратів, наділених широкими законодавчими, виконавчими та судовими повноваженнями і формувалася із членів полісної Ради. На думку відомого російського дослідника античності Е.Д. Фролова, це була екстраординарна магістратура суддів-устроїтелів, соціальних посередників у критичні моменти смут. Окрім іншого, вони виконували й широке коло адміністративно-поліцейських функцій. З плином часу есимнети перетворилися на колегію, яка виконувала обов’язки чергової частини складу Ради, подібно до пританів в Афінах.
Неодноразово у херсонеських написах згадуються даміурги. На посадовців цієї колегії, за припущенням фахівців, покладалися функції охорони державного ладу. Громадяни повинні були повідомляти їм будь-яку інформацію щодо змов проти демократичного устрою держави. Саме про такі випадки, очевидно, йдеться у широковідомій пам’ятці державного права початку ІІІ ст. до н.е. — присязі херсонеситів. Як і в інших дорійських державах, херсонеські даміурги, мабуть, були наділені й іншими важливими функціями.
Знайдені протягом останніх двох сторіч епіграфічні документи дозволяють впевнено констатувати наявність в античних державах Північного Причорномор’я магістратури агораномів, що здійснювали нагляд за впорядкованістю міського ринку та відали всіма справами, пов’язаними з організацією торгівлі. Вони також стягували з іноземців мито за право торгувати на ринку, реєстрували приватні договори, призначали ціни на деякі товари, конфісковували та знищували зіпсовані товари, контролювали діяльність грошових мінял і домагалися дотримання законів, які регулювали грошовий обіг (наприклад, ольвійського Закону Каноба). Зазвичай від їхніх перевірок були вільні тільки торговці хлібом. У Херсонесі найбільш обтяжливий обов’язок агораномів був пов’язаний із вирішенням проблеми забезпечення міста зерном. Як зазначав П.Й. Каришковський, такі функції вони виконували в мілетській колонії Істрії, де агораноми дбали (принаймні в І ст. до н.е.) про забезпечення співгромадян хлібом та вином — головними продуктами споживання незаможного населення міста.
Агораноми, ймовірно, як і в Афінах, мали право призначати легкі тілесні покарання (батогами) порушнику-рабу, а вільнонарождених штрафували на значну суму. Чисельність херсонеських агораномів, що одночасно виконували свої обов’язки, достовірно невідома. Іноді обирали лише двох або трьох магістратів. Але зазвичай їхня кількість була більшою. Наприклад, в Ольвії, що за обсягом своєї торгівлі й розмірами прирівнювалась до Херсонеса, існувала колегія агораномів із п’яти осіб на чолі з головою. Водночас у херсонеських написах ця посада завжди пов’язана з ім’ям тільки однієї людини. Невідомий також термін повноважень місцевих агораномів. Можливо, як і в більшості інших грецьких полісів, як правило, їх обирали на рік, але у перших сторіччях нової ери виконання ними обов’язків нерідко обмежувалося кількома місяцями. Втім, це не виключало існування агораномів, призначених довічно. Останнє особливо часто спостерігалося в умовах олігархії, що була властива і Херсонесу римського періоду.
Відома в містах-державах Північного Причорномор’я також магістратура номофілаків — виборних чиновників, обов’язки яких були різноманітні в різних державах грецького світу. У містах-державах Північного Причорномор’я колегії номофілаків складалися з 5-7 осіб. В період еллінізму в Херсонесі така колегія нараховувала три особи. Вони стежили за оформленням законів, поведінкою людей і посадових осіб і вимагали від них виконання законів.
Астиноми (astnomoi) являли собою магістратуру міських наглядачів, які опікувалися чистотою у місті, спостерігали за станом шляхів і громадських будівель. В ряді випадків вони також здійснювали контроль за якістю продукції, засвідчували точність мір ваги й об’єму. Їхні імена ставилися на монетах і ручках амфор. Окрім того, можливо, вони мали й інші повноваження, зокрема, слідкували за громадським порядком та пристойністю на вулицях. Вони мали право здійснювати адміністративні арешти та іншим чином карати за проступки, що явно порушували правила моральності. За свідченням Арістотеля, астиноми також «наглядали за флейтистками, арфістками та кіфаристками, щоб ніхто не наймав їх дорожче, ніж за дві драхми; якщо ж одразу кілька осіб захочуть найняти одну й ту ж, астиноми кидають жереб і віддають її щасливчику».
З Ольвії відомо про існування колегії ситонів — наглядачів за зерносховищами та за торгівлею зерном, яких обирали по одному з кожної філи. Ці посадовці вели точний перелік хлібних запасів. Вони також слідкували за тим, щоб ціни на хліб внаслідок зловживань торговців не перевищували встановлений державою максимум.
Військові чиновники-стратеги — опікувалися питаннями комплектування та навчання війська та безпекою держави. В Ольвії ця колегія переобиралася щорічно і складалася з шести осіб на чолі з головою. Окрім іншого, стратеги командували спеціальними військовими підрозділами, що несли охоронно-патрульну службу і у виняткових випадках могли направлятися для припинення масового безладу.
Невідомо, чи існували в античних державах Північного Причорномор’я спеціальні чиновники у справах моральності. Можливо, що й у цій сфері ольвіополіти, тірити, херсонесити використовували афінський досвід. У працях давніх авторів збереглися свідчення про те, що в Афінах ці функції виконували попечителі ефебів, гінекономи тощо. Попечителі ефебів здійснювали нагляд за поведінкою молодих людей чоловічої статі під час їхніх занять у гімнасіях. Обиралися вони по одному з філи й отримували за свою роботу платню. З кінця ІV ст. до н.е. ефебами в афінській державі опікувався космет, який щорічно переобирався. Виборними магістратами були й гінекономи — жінки-наглядачки, що доглядали за розсудливістю та скромністю у поведінці жінок, а також за дотриманням норм громадської моралі під час зібрань у приватних оселях з приводу весілля та інших родинних святкувань.
Допоміжні адміністративно-поліцейські функції при магістратах виконували служителі, які одержували платню від держави або від своїх начальників. Вони обиралися переважно з вільних людей найбіднішого прошарку суспільства або з вільновідпущеників і навіть призначалися з державних рабів (dhmosioi).
Вбачається також можливість використання в полісах Північного Причорномор’я державних рабів як міської поліцейської варти. Принаймні така практика широко застосовувалася в Афінах, де, як свідчать наративні джерела, «патрульно-постова служба» здійснювалася рабами, що проживали спочатку в наметах неподалік від агори, а пізніше — на пагорбі Ареса та іменувалися за своєю батьківщиною — скіфами. Раби-«поліцейські» були озброєні кинджалом та батогом. До їхніх обов’язків відносилося підтримання порядку на вулицях та площах, перед дікастеріями та під час народних зборів.
У римський період (кінець II ст. — III ст. н.е.), який проходив загалом під знаком римських впливів, у містах-державах Північного Причорномор’я розміщувались римські війська і за імператора Септимія Севера (193-211 р.р.) деякі поліси фактично або й формально увійшли до складу імперської провінції Нижня Мьозія, хоча значною мірою їм вдалося зберегти свою автономію. Вище керівництво військово-поліцейськими підрозділами полісів провадив намісник провінції за допомогою офіцера-центуріона.
В цей час у полісах відбулися певні зміни. У джерелах, що походять з північнопонтійських міст перших століть нашої ери, документально зафіксовано посаду «батька міста». Вона виникає у низці міст, що перебували в залежності від Римської імперії, зокрема в Херсонесі та Ольвії. Дослідники вважають її вищою почесною магістратурою. Особа, що посідала її, за дорученням і під контролем римської адміністрації здійснювала управління містом. В результаті поступових змін в адміністративному апараті Імперії посада «батька міста» поступово зникає. У Херсонесі вона зберігалася найдовше — як мінімум до Х ст.
Як зазначали дослідники історії правоохоронних органів України О.Ю. Пащенко та С.Г. Водотика, оскільки всі громадяни полісів водночас були воїнами й мали зброю, вони залучались до охорони правопорядку: брали участь у пошуках рабів-утікачів, облавах на небезпечних злочинців, підтриманні порядку під час масових заходів, охороні важливих об’єктів, боротьбі з дезертирами у ході війни тощо. Найчастіше органи влади залучали громадян до боротьби з крадіжками худоби, збіжжя, господарського інвентарю у сільській місцевості.
Вже в той час статус працівників «поліції» був високим: перед початком служби вони приймали присягу, а злочини проти них кваліфікувалися як державні. Посягання на життя і здоров’я осіб, що виконували поліцейські функції, та членів їх родин, особисте чи родинне майно, шантаж, образа тощо розслідувалися спеціальними урядовцями та вищими офіцерами (пропреторами, центуріонами), яких призначав намісник провінції.
Отже, вже у другій половині І тис. до н.е. у полісах Північного Причорномор’я існувала достатньо складна та розгалужена система органів, які виконували поліцейські функції. Звичайно, вони ще не були спеціалізованими, часто дублювали завдання один одного. Але усе ж на підставі аналізу наявних джерел і з цілковитою впевненістю можемо констатувати, що ці органи за своєю структурою та компетенцією значною мірою були подібні до відповідних органів Афін та інших давньоеллінських держав.
Нині ми стоїмо на фундаменті, закладеному попередніми поколіннями, і з досягнених висот розуміємо: його спорудження коштувало нашим попередникам довгих і болісних зусиль. Правоохоронні органи у будь-якій державі не виникають спонтанно. Вони - продукт розвитку суспільства, яке є достатньо цивілізованим для того, щоб виробити відповідні норми, які б регулювали відповідні відносини. Ми — спадкоємці цього правового надбання, яке переходило з одних рук до інших стільки разів, що майже стерлася пам’ять про першопрохідців. Незважаючи на певну недосконалість державно-правових інститутів та норм давніх народів, що проживали на території сучасної України, все ж варто прислухатися до мудрої латинської сентенції «Cum excusation itaque veteres audiendi sunt» — «Предків слід вислуховувати поблажливо». Це дасть і нам право сподіватися на поблажливість нащадків.
