Слід зазначити, що на початку 80-х років відбулася зміна керівництва МВС СРСР, яка спричинила небачену чистку кадрів особового складу органів внутрішніх справ. Торкнулося це явище й ОВС УРСР. Щоправда, пізніше було визнано, що під час цієї загальносоюзної кампанії були допущені явні перегини, і певна частина звільнених працівників була поновлена на роботі. Саме в цей час, а точніше у червні 1982 р. відбулася зміна керівництва МВС УРСР. Міністром внутрішніх справ України було призначено І.Д. Гладуша, який до цього обіймав посаду першого заступника міністра внутрішніх справ УРСР.
У 1982 р. загальна штатна чисельність органів внутрішніх справ УРСР становила 427 857 працівників. Серед них: офіцерів та рядового складу міліції — 102,3 тис., пожежної охорони — 17,3 тис., виправно-трудових установ — 16,7 тис. Порівняно з попереднім роком чисельність ОВС було збільшено на 16 522 особи.
Водночас продовжено роботу із заохочення працівників ОВС до покращання своєї професійної діяльності та підвищення її ефективності. Так, для працівників, які досягли високих показників в оперативно-службовій та виробничо-господарській діяльності, засвідчили зразкову культуру несення служби і виявили під час виконання службових обов’язків особисту ініціативу, самовідданість, сміливість та кмітливість, наказом МВС УРСР № 487 від 4 вересня 1980 р. було започатковано Книгу пошани МВС УРСР, до якої заносились особи, що особливо відзначилися під час несення служби, зразково виконували свої обов’язки тощо.
Значно вплинуло на удосконалення діяльності міліції прийняття низки нормативно-правових актів. Так, важливу роль в організації ефективної діяльності працівників ОВС і в дотриманні ними у процесі цієї діяльності принципів законності та професіоналізму відіграв Указ Президії Верховної Ради СРСР від 3 травня 1984 р., яким затверджено Дисциплінарний статут ОВС. Документ складався із семи глав, які встановлювали: загальні положення; заохочення, які застосовувалися до рядового і начальницького складу; дисциплінарні стягнення, які накладалися на осіб рядового та начальницького складу; права начальників із застосування заохочень та накладенню дисциплінарних стягнень; порядок накладення дисциплінарних стягнень в особливих випадках; порядок застосування заохочень, накладення і виконання дисциплінарних стягнень; порядок подачі пропозицій, заяв і скарг.
Одним із найпоширеніших дисциплінарних порушень того часу було порушення правил віддавання честі та носіння форменого одягу. З метою викорінення цієї тенденції міністр внутрішніх справ СРСР у 1984 р. видав вказівку «Про дотримання правил віддавання честі», а 1987-го — затверджено нову форму одягу начальницького та рядового складу міліції, порядок і правила її носіння, а також норми забезпечення працівників міліції речовим майном.
Рада Міністрів СРСР 30 травня 1985 р. затвердила Положення про пенсійне забезпечення осіб начальницького та рядового складу органів МВС СРСР та їхніх сімей. Воно відміняло численні нормативні акти про пенсійне забезпечення працівників ОВС та їхніх сімей, спрощувало порядок нарахування їм пенсій і узагальнювало видані раніше нормативні акти з цих питань.
Що стосується виконання міліцією своїх безпосередніх функцій, то можна сказати: в період, що розглядається, головна увага органів та працівників міліції, як і раніше, спрямовувалась на охорону громадського порядку, власності, захисту прав та свобод громадян тощо. Крім того, посилена увага приділялася боротьбі з пияцтвом, хуліганством та злочинністю неповнолітніх.
У 1980 та 1984 роках у забезпеченні охорони громадського порядку безпосередньо під час проведення Олімпійських ігор та Ігор доброї волі брав участь майже весь особовий склад ОВС. Багато працівників української міліції виїжджали у відрядження в інші регіони Радянського Союзу. Наприклад, представники Вищої школи МВС УРСР (нині — КНУВС) виконували функції до охорони громадського порядку в Москві.
Велася робота з розшуку злочинців та громадян, які зникли безвісти. Так, у 1984 р. ОВС УРСР розшукувалися 24 767 злочинців, 14 озброєних дезертирів Радянської Армії, 11 886 громадян, зниклих безвісти. На міліцію була покладена функція документування населення республіки паспортами нового зразка, а також охорони громадського порядку та безпеки в місцях дислокації студентських загонів і трудових об’єднань молоді.
Що стосується боротьби з пияцтвом, алкоголізмом та самогоноварінням, то спочатку вона велася звичайними темпами. Працівники міліції затримували і доставляли до медвитверезників осіб, які перебували у громадських місцях в нетверезому стані; розшукували тих, хто займався самогоноварінням, конфіскували і знищували засоби такого виробництва; відправляли на примусове лікування хронічних алкоголіків та осіб, які вчинили злочини у стані сп’яніння. Однак все змінилося в середині 80-х років. Оголошена Генеральним секретарем ЦК КПРС М.С. Горбачовим кампанія боротьби з пияцтвом і алкоголізмом набирала обертів. Безпосередніми виконавцями, тобто тими, хто застосовував положення антиалкогольного законодавства, були працівники міліції.
Відповідно зросли і показники ефективності такої боротьби. Наприклад, лише в першій декаді червня 1985 р. на території України за різні порушення антиалкогольного законодавства було притягнено до відповідальності 59,6 тис. осіб, у тому числі доставлено до медвитверезників понад 18 тис., виявлено 2830 осіб, які займалися самогоноварінням, а за появу в нетверезому стані, розпиття спиртних напоїв у громадських місцях було затримано 47,4 тис. осіб. Якщо ж брати увесь рік, то можна сказати, що у 1985 р. міліція стосовно 1 041 395 порушників застосувала засоби впливу за розпиття спиртних напоїв або появу в нетверезому стані у громадських місцях. У 1986 р. цей показник знизився на 30,5% — до 723 906 осіб. Наведені приклади ще раз підтверджують думку про те, що міліція — це виконавчий орган, який має своїм обов’язком упроваджувати в життя рішення органів державної влади. Які б ці рішення не були.
Важливим напрямом роботи міліції в цей час була організація боротьби з дитячою безпритульністю та злочинністю неповнолітніх. У цьому контексті потрібно відзначити плідну та ефективну роботу дитячих кімнат міліції, головним завданням яких було попередження дитячої бездоглядності та правопорушень з боку неповнолітніх. Органами міліції постійно проводилася робота з профілактики пияцтва серед неповнолітніх, приділялася увага перевихованню підлітків, які отримали відстрочку виконання вироку або були звільнені від покарання на основі акта амністії, застосовувалися заходи щодо обмеження негативного впливу на неповнолітніх з боку окремих батьків, які не виконували конституційних обов’язків стосовно своїх дітей тощо.
Не можна не відзначити активної участі працівників міліції у суспільно-політичному та громадському житті держави. Багато працівників ОВС були депутатами районних, міських, обласних та інших рад народних депутатів, де докладали чимало зусиль, щоб допомогти людям у вирішенні їх нагальних проблем.
